Василь Каюк – 21-річний футбольний дитячий тренер у Польщі. Працює у Варшавській академії Drukarz з командами U-14 і U-17. 

Каюк із Черкас, тому в інтерв’ю для Табло зміг промовисто порівняти дитячі футболи в Польщі та Україні.  

– Тобі зараз 21 рік. Як ти потрапив до Польщі і в якому віці?

– У 17 років я переїхав із Черкас. Тренером став випадково. Вдома я грав у футбол всю юність, а тут ходив просто дивився тренування, як працюють команди і дізнався, що люди шукають асистента тренера. Я подав своє резюме і мене взяли. Спочатку працював у Вроцлаві, а потім переїхав до Варшави. 

У червні я мав отримувати ліцензію «А» від УЄФА, але через коронавірус це відтермінувалось невідомо на скільки. Десь до листопада. Але я все одно продовжую вчитись на різних конференціях і семінарах. Остання дуже відома конференція – це Aliance of European Football Coaches Association. Там було по два представники з кожної федерації. Я був від Польщі. Викладачі були Аллегрі, Черчесов, Пардью. 

– Що Аллегрі розповідав?

– В основному про футбольний штаб. Але також пояснював, як працювати з футболістами типу Кріштіану Роналду. 

– Як?

– Про Роналду сказав не заважати йому. А ще розповідав, як діяти, коли у тебе в команді 22 сильних футболіста і тобі треба половині пояснити, чому вони не грають у стартовому складі. Дуже багато треба розмовляти з зірками. 

– Розкажи про специфіку роботи тренера закордоном. 

– Тут і в Україні – це різні роботи. У Польщі ти більше як психолог-вихователь. Футболісти беруть приклад саме з тренера. Часто бачив, що в Україні, наприклад, деякі фахівці їздять на змагання та ігри в джинсах. Тут таке заборонено. Навіть карають. Тренер має підготувати дитину до життя. Адже футболістом стане не кожен, а от людьми мають бути всі. 

– Як поводяться батьки маленьких футболістів у Польщі?

– О, це цікава тема. Я бачив, як це робиться в Черкасах, тому можу порівняти. Коли до нас приїздили з України на турнір, то мені сдалось, ніби батьки, тренер і діти – це одна команда. У Польщі все зовсім по-іншому. Є тренери і футболісти, а батьки – це фанати. Вони не можуть зайти в роздягальню і почати перевдягати дитину, не можуть піти на обід з командою. Це трохи дико тут сприймається. Батьки ніколи не кричать на трибунах, не підказують дітям що робити, не влазять у процес. Так, тренери виділяють час після тренувань і матчів для батьків для запитань, але батьки не можуть запитати, чому моя дитина не грає? Вони можуть запитати тільки, що треба зробити, що він грав? 

Для тренерів і суддів навіть є вказівки, що в разі батьківських розповідей з трибун, можна зупинити гру, доки це не припиниться. Їх попереджають. Або вони стишуються, або знімають їхню дитину з гри. Судді теж навчають дітей. Якщо хтось матюкнувся, то рефері просто виганяє з поля без попередження чи вилучення. Просить тренера замінити цього гравця на іншого. Тут усіх навчають етиці футболу. Батьки навіть бояться підходити до своїх дітей, щоб не нашкодити їм. В Україні я дивлюсь трохи по-іншому. Бачив, як у київській команді батько підійшов до тренера і при всіх почав пихати наставнику, мовляв той погано працює, бо діти програли. Тут його сина одразу виженуть за таке.

– В Україні головною проблемою є фінансування і заробітні плати. Як справи у тебе?

– Тут також робота дитячого тренера не є високооплачуваною. Вони отримують мінімалки, на які можна жити, але все одно тут це вважається як хоббі – бути дитячим тренером. При цьому фахівець має бути завжди підготовленим: мати конспекти і план тренування. Приблизно раз на тиждень твої заняття відвідує координатор, який перевіряє, як ти працюєш, як мотивуєш дітей. Це важливо, бо в дитячому віці до 12 років дітей треба мотивувати, а вже пізніше вимагати. 

– Як відбувається набір у групи? Усіх беруть чи відбирають талановитих?

– Я працюю в такій академії, де гравців відбирають. Немає такого, що записався і граєш. Чесно, сміємось з тренерів, які бігають по бровці, як вінгери, під час матчів і кричать, підказують. Ми дітям даємо завдання, вони їх або виконують самостійно, або ні. Після ігор це аналізується. 

– Чим відрізняється дитячий футбол у Польщі та Україні?

– У Польщі робиться великий акцент на розвитку дітей. Футбольні школи ведуть дітей від U-6 до U-17. Головна мета – продати гравця. До 12 років немає ніяких фізпідготовок. Тільки робота з м’ячем. Для мене трохи дико, коли я чую, що в Україні діти здають тести Купера. А з 12 років ми додаємо фізпідготовку, тактичну підготовку та інше. 

До нас на турнір приїжджали черкаські та українські команди. У них у дітей в малому віці вже видно якусь тактику, конкретні завдання, ротації. Тут такого немає. 8-річна дитина має тільки одну установку – взяти м’яч, обіграти якомога більше суперників і забити гол. Я пам’ятаю по собі, що у віці 10-12 років поїздка на змагання передбачає обов’язкову перемогу, а в Польщі треба не виграти, а забити найбільше голів. 

Упор на те, що дитина має бути егоїстом і думати про себе, а не команду. Якщо ти програєш, але показуєш хороший футбол, тобі керівництво ніколи не скаже нічого поганого. Знаю, що в Україні тренери бояться реакції керівництва, якщо результат незадовільний. 

– У тебе є наступні плани з особистісного розвитку?

– У мене зараз є дві пропозиції продовження кар’єри: в Білорусі другим тренером команди першої ліги або повернутися до України і стати координатором футбольної академії в Кропивницькому. Там треба писати моделі, методології тощо. 

– Як на тебе вийшли і чому ти цікавий іншим клубам?

– У Білорусі мій знайомий польський тренер, з яким я працював, мав ще 1 березня очолити клуб першої ліги, але через коронавірус це відтерміновується. Він шукає помічника і запропонував мені. 

А в Україні пропозиція мене взагалі шокувала. Кропивницька академія шукає координатора, тренер зі Львова мене порекомендував і так все закрутилось. 

– До якого варіанту ти більше схиляєшся?

– До Білорусі, до великого футболу. Спробувати себе у професійному футболі – це дуже круто. 

– Не переживаєш, що ти без досвіду роботи у великому футболі, і відразу стрибнути в команду майстрів?

– Звісно, переживаю, бо це зовсім інше, але футбольна практика показує, що зараз дуже багато молодих асистентів тренера. Мені 21 і я хочу це спробувати. 

Усі найцікавіші новини з сайту Табло можна отримувати в нашому телеграм-каналі