Вихованець черкаського баскетболу Нікіта Воєвода спецільально для нашого сайту ТАБЛО розповів як розпочав кар’єру баскетболіста та чому її полишив та став тренером.

Розкажіть про перші кроки в баскетболі,як все це було?

Баскетбольний мʼяч потрапив до рук ще в дитячому садочку. Вдома було дитяче баскетбольне кільце. Хоч мʼячик був і маленький, але сусідам знизу було не солодко))). Я навчався в першій міській гімназії і у другому класі у нас був набір у баскетбольну секцію. На той час вчитель фізкультури Молчанов О.М. запропонував мені спробувати себе в цьому виді спорту. І в 2 класі я перший раз прийшов до спортивної зали на баскетбольну секцію. Потроху почав тренуватися і з часом почало щось виходити у мене. З того моменту мені дуже подобається цей вид спорту. Звичайно, що першим серйозним кроком було потрапляння до збірної команди міста БК « Черкаські Мавпи-96» під керівництвом Максима Міхельсона.

Кому найбільш зобовʼязаний у тому, що став професійним баскетболістом?

Звичайно, якщо повертатися до теми про перший серйозний крок в моєму житті, то можу сказати, що я дуже вдячний Міхельсону М.С. Вже зараз (я сам тренер) можу оцінити яку колосальну роботу проводив він з нами малюками. Не просто тренував і вчив грати в баскетбол, а був і вчителем, бо кожен раз цікавився як навчання у школі. Також був і за батьків, коли їздили на змагання по Україні та за кордон. Ми не тільки тренувалися, а й дорослішали в міцному колективі. Коротка відпустка влітку, один вихідний на тиждень і по 2 тренування щодня- це не просто, але це – любов до гри.

Дуже рано дебютували у Суперлізі,які відчуття і як це вплинуло на Вас і подальшу карʼєру?

Дебютувати довелось в 16-17 років. Знову ж таки так склалася ситуація в той момент, що в 2014 році в країні почалася війна та багато легіонерів почали залишати чемпіонат. На той момент головним тренером в Суперлізі став Міхельсон М.С. Так склалося, що саме юнакам 1995-1997 року народження випав шанс дебютувати у Суперлізі. Тому, що саме з ними Міхельсон багато працював. Це було дуже відповідально, але ми всі максимально працювали, щоб показати себе як найкраще. Потім вже з роками будувалась така політика в клубі, щоб було більше вихованців в основному складі. Звичайно, це колосальний досвід в такому ранньому віці- дебютувати в Суперлізі. Не багатьом випадає такий шанс.

Міхельсон ввів Вас у склад «Мавп» у Суперлізі і так склалося, що при ньому Ви залишили команду. Складно було покидати чи навпаки хотіли спробувати себе у іншій команді?

Бажання зіграти в іншій команді- це шанс навчитися чомусь новому, спробувати відірватися від «домашньої» звичної атмосфери і спробувати, можливо, якийсь новий формат тренувань. Тому я грав 2 рази по 1 сезону за Одесу (це була аренда), але потім повертався до Черкас, де пощастило ще пограти у Єврокубку. Мені здається, що кожен спортсмен повинен ставити перед собою якісь нові цілі та виклики, тому мені це було цікаво. Я хотів спробувати себе в новій команді і це був виклик для мене. Мені здається, що в усіх баскетболістів, які грають довгий час в одній команді, приходить момент, коли вони повинні собі чітко сказати: «Я все зробив та все віддав цій команді, дякую за співпрацю. Але мені потрібно щось нове».

Де застала Вас війна?

Влітку я вирішив закінчити карʼєру гравця, але я дуже хотів та хочу пов‘язати своє життя з баскетболом. Граючи,я завжди спостерігав за роботою тренера. Мені були цікаві онлайн семінари, читав про видатних тренерів. Зараз це все можливо завдяки інтернету. Тому, здобувши у нашому університеті профільну освіту, вирішив, що хочу тренувати. Мені дуже пощастило. Літом довелося поспілкуватися с головним тренером БК Тернопіль – Дмитром Забірченко. Він мені запропонував стати його помічником в команді Суперліги. Звичайно, я погодився. Так з вересня я переїхав до Тернополя. Вересень- лютий і я вже відчував, що багато чому навчився, що не помилився з вибором. Пощастило з таким наставником і колективом. Але війна перекреслила усі плани. Зараз повернувся додому.

Яка нині ситуація із Вашою роботою у команді?

Зараз завдання в усіх одне – допомагати нашій країні перемогти агрессора. У моїй команді працює благодійний фонд. Клуб допомагає чим може переселенцям, які зараз перебувають в Тернополі. Допомагають гуманітарною допомогою людям, які цього потребують та ЗСУ. Звичайно, намагаюсь, наскільки це можливо, не забувати про баскетбол, особливо дитячий. Адже зараз в Тернополі багато діток, які залишилися без домівок, своїх іграшок та мрій. Діткам потрібно трохи відволікатися, тому працює дитяча баскетбольна секція.

Чи нині спілкуєтесь з баскетболістами? Який у них настрій?

Так, звичайно спілкуюсь. Повторюсь, завданная зараз в усіх одне- перемогти агрессора. А потім обовʼязково будемо втілювати мрії в життя.

Розкажіть про свою дружбу з Михайлюком, як це бути другом гравця НБА?

Я дуже пишаюсь тим, що в мене є такий друг як Святослав. Ми з ним товаришуємо з 2 класу. Разом пішли до баскетбольної секції, разом потрапили до збірної команди «Черкаські Мавпи-96», разом сиділи за партою, разом могли запізнитися на уроки))). Ми часто на подвірʼї грали в футбол або в баскетбол, разом були на тренуванні. Ми з ним багато через що пройшли. Це справді товариш та ДРУГ з великої літери. Ми завжди можемо зателефонувати один одному в будь-який час та поспілкуватися на різні теми.

(на фото Олександр Кобець, Нікіта Воєвода та Святослав Михайлюк)

Які у вас плани на баскетбол?

Зараз такий час, що дуже важко будувати якісь плани. Звісно, моя мрія- стати висококваліфікованим (топовим) тренером та щоб моє прізвище пролунало на весь світ.

Щоб хотіли побажати черкаським уболівальникам?

Я б хотів побажати не тільки уболівальникам, а також всім людям, діткам, усім українцям- спокійного та мирного неба над головою. Як найшвидше здобути ПЕРЕМОГУ над агрессором, пережити ці дуже жахливі, важкі часи та щоб усі були живі та здорові. А це обовʼязково настане і тоді уболівальники зможуть повернутися на трибуни та підтримувати улюблені команди.

Усі найцікавіші новини з сайту Табло можна отримувати в нашому телеграм-каналі