Колишній футболіст, нині арбітр та дитячий тренер — усе це про Олега Гопку. Він спеціально для нашого сайту ТАБЛО розповів про свою футбольну кар’єру та про те, як нині поєднує роботу тренера й судді.

1. Про початок шляху у футболі:

• Розкажіть трохи про своє дитинство. Ви родом із Золотоніського району — як там зародилася любов до футболу? Хто або що найбільше вплинуло на ваше захоплення футболом у ті часи?

Я родом із села Вознесенське Золотоніського району. Любов до футболу, можна сказати, виникла природно. Все вирішилося ще в дитинстві — я дуже любив цей вид спорту. Постійно з братами ганяли м’яча біля дому, в кюветі біля дороги. Можна сказати, що саме там почалася моя футбольна історія. Я з дитинства був палким вболівальником київського «Динамо». Гравці, як-от Олег Блохін і Андрій Шевченко, стали для мене прикладом, який надихав рухатися вперед.

2. Студентські роки та переїзд:

• Як склалося, що ви опинилися в Черкасах? Де саме навчалися, і чи легко було поєднувати навчання з футболом? Чи пам’ятаєте свої перші матчі на обласному рівні?

Я отримав спортивний грант як кращий спортсмен Золотоніського району від мецената Богдана Губського. Міг обрати будь-який вищий навчальний заклад в Україні. Спочатку думав про медицину, потім — про поліцію, але зрештою вступив до Черкаського національного університету на факультет фізичної культури. Не шкодую — там зустрів багато чудових людей, і саме звідти почалася моя футбольна доросла кар’єра.

Перші матчі пам’ятаю добре — грав за «Холодний Яр» (Кам’янка), тренер Анатолій Васильович Гарнага спонукав мене серйозно займатися футболом. Потім була команда «Ходак», а справжній прорив стався в «Зорі-Білозір’ї» з тренером Олександром Кирилюком — він справді вмів працювати з молодими гравцями.

3. Рекорди та успіхи в чемпіонаті області:

• У вас були перемоги в кубку області. Відчувається різниця між чемпіонатом і кубком? Ви кілька разів ставали найкращим бомбардиром. Це більше індивідуальна майстерність чи командна заслуга?

Між кубком і чемпіонатом різниця є: чемпіонат — це довготривалий турнір, де ще можна виправити помилки, а кубок — матчі на виліт, права на помилку немає.

Бути найкращим бомбардиром — це командна заслуга. Так, треба бути в потрібному місці в потрібний час, але без партнерів нічого не було б. Грав з багатьма чудовими футболістами — Юра Грищенко, Слава Ткаченко та інші — вони завжди знаходили мене пасом, а далі — справа техніки.

4. Перехід до суддівства:

• Як вирішили спробувати себе в ролі арбітра? Пам’ятаєте свій перший матч як суддя? Чи важко було змінити роль гравця на суддю?

Футбольна кар’єра не триває вічно, і настав час обирати: завершувати чи продовжувати шлях у футболі вже в іншій ролі. Я обрав суддівство. Перший матч був на Кубку Австралії — так почалася моя арбітражна кар’єра. Зміна амплуа була не дуже важкою, хоча я сам був емоційним гравцем і часто нарікав на арбітрів. Тепер, будучи суддею, я бачу все з іншого боку — це зовсім інше навантаження й відповідальність.

5. Суддівство у футзалі на вищому рівні:

• Зараз ви працюєте арбітром у найвищому дивізіоні українського футзалу. Який це рівень? Що найскладніше в такому суддівстві? Які матчі були найнапруженішими чи найпам’ятнішими?

Рівень українського футзалу зараз дуже високий — національна збірна здобула бронзу на чемпіонаті світу, це багато про що говорить. Найскладніше для арбітра — стримувати емоції, і свої, і гравців. Гра дуже динамічна, рішення потрібно приймати за долі секунди. Помилки бувають, але важливо рухатись далі й не зациклюватися на них.

6. Робота з дітьми:

• Як почали працювати з дітьми? Що вас мотивує в цій роботі? Якими ви бачите своїх вихованців у майбутньому?

Моя тренерська діяльність почалась в «Академії Зоря-Білозір’я» Володимира Лашкула. Ми тоді ще грали, але нас запросили спробувати себе як тренерів. Працювати з дітьми — легко, а от із батьками — набагато складніше. Кожен вважає свою дитину найкращою, і пояснити, чому щось відбувається інакше — непросто. Але я люблю свою роботу. Зараз у мене чудова команда — «Дніпро-80» 2013 року. Це майбутні Ямалі, Мессі й Роналду. Мотивує любов до дітей і до справи. Коли біжать до тебе на тренування, жартують, тішаться — це надихає. Головне — щоб мої вихованці стали кращими, ніж я був у ролі гравця.

7. Особисте та підсумкове:

• Ви пройшли шлях від гравця до судді, зараз працюєте з молоддю. Яка частина цього шляху була найціннішою? Яке бачення розвитку місцевого футболу ви маєте?

Для мене найціннішим був шлях гравця — це дуже важка, але благородна праця. Завжди кажу своїм хлопцям: треба працювати, працювати й ще раз працювати.

Щодо майбутнього місцевого футболу — я бачу повернення чемпіонату області, у тому числі серед дублюючих команд. Колись так починав і я: спочатку грали молоді, а потім ми дивилися на старших — вони були прикладом. Це обов’язково варто відновити заради розвитку нових поколінь футболістів.

Усі найцікавіші новини з сайту Табло можна отримувати в нашому телеграм-каналі