Леонід Анатолійович Нечипоренко, директор навчально-наукового інституту фізичної культури, спорту і здоров’я ЧНУ ім. У інтерв’ю «Новій добі» розповів про «Рік незламності» та пригадав, яким для нього було 24 лютого минулого року.

«Я здогадувався, що повномасштабна війна буде. 24 лютого зранку мені потелефонувала мама одного з наших студентів, яка із Харківської області, і запитала, що будуть робити зі студентами. Саме вона повідомила, що війна почалася і їх уже обстрілювали. Тоді студентам у гуртожитку я сказав, щоб вони роз’їжджалися по домівках. А сам пішов на роботу. От як пішов 24 лютого, то вперше прийшов додому приблизно через два тижні. Напередодні в нашому корпусі ми облаштували бомбосховище. А 24 лютого до навчального закладу звернулися місцеві волонтери і ми за підтримки ректора організували центр допомоги на базі нашого інституту. Далі організували плетіння сіток, ми не мали досвіду такого, тож доводилося швидко навчатися, адже часу зволікати не було. Хочу наголосити, що ми все це робили спільно з колегами та небайдужими черкащанами. Адже допомагати плести сітки приходили не лише працівники університету, а й багато містян. За цей період у мене змінилося ставлення до людей, зараз воно двояке. Я маю можливість спілкуватися зі студентами, які зараз воюють. Пам’ятаю, якими вони були раніше і якими стали зараз. Нещодавно один із моїх студентів, який зараз воює, приїжджав в університет. Кажу, ти зайдеш до своїх одногрупників, поспілкуєшся, а він відповідає, ні, не зайду, вони не зрозуміють те, що я їм скажу. Дуже змінилося моє ставлення до росіян, звісно ж у негативну сторону. Щодо європейських країн чи всього світу ставлення змінилося в позитивну сторону, бачимо величезну підтримку від керівників інших держав, від народів. І досі в мене є страх, переживання за те, що так багато наших людей гине, перебуває в небезпеці, наші хлопці воюють у надскладних умовах. Я помічаю, що в одних людей є паніка і настрій, що все пропало, нічого хорошого не буде, інші ж навпаки – відмежовуються, ніби війна десь далеко. Власне, на мою думку, не варто впадати у повний відчай, все сприймати негативно. Щодо позитивного, то за цей рік у мене народилося двоє внуків, життя триває попри все. Я поки що не знаю, що для нас означає Перемога. Але розумію, що ми маємо стати країною із сильною армією, достатньою кількістю зброї, щоб у будь-якому випадку могли захистити себе від такого сусіда, який, на жаль, нікуди не подінеться. Що стосується відбудови, на мою думку, це буде відбуватися швидко, адже багато країн захоче нам допомогти в цьому. Хочу, щоб кожен із нас наодинці з собою подумав, що я роблю зараз для країни, щоб не було соромно перед дітьми, внуками. Це не задля похвали, а для того, щоб розуміти, чи на правильному ми шляху, чи підтримуємо країну, наближаємо Перемогу. Адже наші дії самі говорять за нас».

Джерело: novadoba.com.ua 

Усі найцікавіші новини з сайту Табло можна отримувати в нашому телеграм-каналі