Директор ДЮСШ Дніпро-80 Олександр Бойко у великому інтерв’ю для Табло розповів про конкуренцію зі СДЮСШОРом та іншими школами, перспективи вищої ліги і від’їзд гравців у найкращі команди країни. 

– Олександре Миколайовичу, який вигляд зараз має структура Дніпро-80?

– У нас займається 327 дітей у 19 групах. Від шести років, але зараз беремо й з п’яти, бо з дітьми дефіцит. Останні два роки гірше справи з набором. Можливо, дітей менше в школах, плюс працють інші види спорту, які стають цікавими, як, наприклад, той же баскетбол. Тому ринок дітей зараз цінний і не такий великий. Раніше була навпаки проблема куди прилаштувати всіх охочих. 

У нас шість тренерів працює на основну ставку і ще троє за сумісництвом. Граємо в чемпіонаті області серед юнаків у трьох вікових групах. У чемпіонаті України граємо двома командами: U-15 i U-17. Стоїть завдання вийти у вищу лігу. З наступного сезону в ДЮФЛУ відбудеться реорганізація: утворять Елітну лігу для топ-команд, а також будуть вища ліга і перша. 

– Які шанси?

– Хороші. Зараз, у середині сезону, ми на чотири очки відстаємо від третього місця в загальному заліку, яке є прохідним до наступного дивізіону. Це потрібно, бо там беруть участь чотири вікові категорії (U-14, U-15, U-16, U-17), а не дві, як у першій лізі. Ну і рівень команди вищий. Це дасть змогу футболістам зростати. 

– Що робиться для залучення дітей саме в Дніпро-80? Тим паче конкуренція щороку зростає. 

– Ми вивчали це питання. Ви праві, з’явилося багато приватних колектиів, які забирають дітей і не мало. Це і ФК Черкаси, і Атлетік, і ФК Макс, і ФШМ Явір. А ще СДЮСШОР, звісно. Ми передусім робимо акцент на результати нашої школи, адже це найкраща реклама. Ще дуже важливим є зв’язок з учителями фізкультури. Вони краще бачать, де у дітей є схильність до ігрових видів спорту. 

– Чи існує суперництво між Дніпро-80 і СДЮСШОРом поза футбольним полем?

– Коли я прийшов у 2004 році, із нашої школи багато хлопців переходили туди. Було важко. Але головне, щоб конкуренція була чесна. Тренери працювали й будуть працювати з дітьми і батьками, пропонуючи їм переходи. Це в принципі нормально. Головне, щоб усе було чесно. Тренерам болісно, коли готуєш дитину 5-6 років, а потім у тебе її забирають. 

Була у нас принципова гра з Ковалевичем по 2002 року. Передматчевий день. Я в кабінеті сиджу, а Петро Мишенко тренує хлопців. Він грузить їх стрибками, прискореннями по східцях. Я набираю його, кажу, Петро Іванович, мабуть, треба закруглятись. А він каже – ні, ми ще трошки. Продовжує. Я вже другий раз дзвоню, кажу – припиняй! А він – та ми ще на резинці півгодинки побігаємо. Коротше, вийшли на наступний день, обіграли СДЮСШОР в одну калітку і що ти йому скажеш?! Отакий спеціаліст – нагрузив на передігровому тренуванні дітей і здолав іменитого дитячого тренера області. 

– Як ви пережили період, коли Лашкул утворив Академію і туди всіх дітей стягували? Правда, що тренерам тамтешнім обіцяли по 100 доларів за кожного гравця, який перейде до Академії?

– Я не знаю. У мене була розмова з Лашкулом, коли ми грали у вищій лізі, щоб він доплачував тренерам хоча б по тисячі гривень за те, що ми є донорами гравців для Черкаського Дніпра. Він сказав, що це дуже дорого. А щодо Академії, то в підсумку, вони нікого не забрали. Провели перегляд і на цьому все завершилось. 

– Ви колись писали відмову від компенсації за своїх вихованців?

– Було, звісно. Останній приклад – Копил Сергій. Перейшов у СК Дніпро-1. Його виховує один батько. Телефонує Дніпро, каже: «Якщо без компенсації, ми його підпишемо, якщо ні, то ні». Там він став чемпіоном України U-19 в минулому році. Стало шкода хлопця, щоб не пропав. 

Жодна команда не хоче платити цю компенсацію, крім Шахтаря. Донецьк заплатив за Цокала і за Бондаренка, а ще лежить лист за Капінуса. 

– Про які суми тут мова?

– За Капінуса Шахтар має заплатити за два роки, бо ця компенсація нараховується тільки після 12 років. До гірників він проїхав у 14 від нас. Загальна сума – 23 тисячі 794 гривні. Це взагалі невеликі кошти для будь-якої професіональної команди. Це треба зробити в обов’язковому порядку, а не так, щоб директори підписували відмову від компенсації. 

А так приходять батьки, просять, шантажують перспективами дитини. 

– Як часто до вас приходять з такими проханнями?

– Раз-два на рік приходять. Буває, даю відкріплення, а футболісти не заграли. Тенденція така, що стараються найкращих забирати до 12 років і тоді ніхто нікому нічого не винен. Я б зробив 50% від суми компенсації на картку тренеру, який виховав гравця. Тоді для всіх буде стимул працювати.

– Приватні футбольні школи в місті можна назвати третьою силою?

– Я скажу, що це непогано. Здорова конкуренція тільки сприяє розвитку футболу. Але там треба дивитись наскільки навчально-тренувальний процес відповідає здоровому глузду, наскільки освічені там тренери і як функціює юридичний складник. 

– Хто зараз сильніший: Дніпро-80 чи СДЮСШОР?

– Якийсь вік у Дніпро-80, а якийсь – у СДЮСШОРа. Я б сказав, що на одному рівні. 

– Є хтось, хто може до вас наблизитись?

– У Черкасах – ні. В області теж ні. Умань старається, але за останні п’ять років ми постійно в призах в усіх вікових категоріях. 

– Яка зараз найголовніша проблема для Дніпро-80? Що заважає, чого не вистачає?

– Великих проблем немає. Усе вирішується в робочому порядку. У нас одна з найкращих дитячо-юнацьких баз в Україні – ФОК. Але цього мало. Штучних полів міська влада побудувала багато, а от трав’яних хотілося б ще. 

Ми хотіли зробити поле на Можайського. Нам і землю виділили і все, але суд не став на наш бік. Рішенням ЧМР нам віддали цю землю, щоб ми робили проектно-кошторисну документацію, але ГО Добросвіт подала до суду на нас і виграла справу. Це було в 2016 році. 

– А що з полем на військовій частині по Грушевського?

– Це більше запитання до Центрального стадіону. Я чув, що вони начебто хочуть забрати його собі. Але це на рівні чуток, тому я не стверджую. 

Раніше перспективне поле було на Цукровому заводі. Зараз це стадіон ЧДТУ. 

– Як ви ставитесь до залучення футболістів із сусідніх сіл, районів до основних команд Дніпро-80? Щоб хлопці мали змогу грати в чемпіонаті України. 

– Є таланти, яких ми запрошували і запрошуємо, але не всі погоджуються. У нас Гарнага їздив із Кам’янки, а як з тої ж Звенигородки? Наприклад, граємо в Білій Церкві, пізно вертаємось у Черкаси, а дитині ще треба додому дістатись. Це накладно як для тренера, так і батьків. І ще юридична площина. Якщо запрошуємо хлопця грати з Чорнобая, то він за них уже не має права грати – тільки за Дніпро-80. 

На сьогодні у нас грає хлопець 2005 року зі Звенигородки. У 2001 році чоловіка три-чотири з Чорнобая грали. На жаль, це проблема тільки нашого тренера: організувати логістику, ночівлю, якщо потрібно, і будь-які інші моменти для приїжджого хлопця. 

– Наскільки підготовленими до професіонального футболу діти виходять з ДЮСШ?

– Ну їдуть діти, ви ж бачите. Кращі з кращих їдуть рано, а замінити їх дуже важко. Бондаренко дебютував у Прем’єр-лізі, Капінус за збірну свого віку грає. Мишенко – в Олександрії в УПЛ, Танчик теж. 

Моя особиста мрія підготувати збірника напряму з Дніпра-80, але дуже важко, бо найкращих одразу забирають. Я думав, що можна втримати, але бачу, що в цьому навіть немає сенсу, щоб не губити кар’єру дитині. 

У нас із 2016 до 2018 року 12 дітей поїхали в різні клуби з Дніпра-80. 

 – Як ви готуєтесь до Вищої ліги ДЮФЛУ?

– У всіх команд різні плани підготовки. Хтось, наприклад, заповнив зимову паузу футзалом і виграв чемпіонат України. У вищу лігу потрапити дуже важливо, бо саме там є перспектива розвитку гравців і шанси, що їх заберуть в найкращі клуби. 

– Наскільки ви задоволені кваліфікацією тренерів Дніпра-80?

– Я хочу, щоб вихованці нашої школи отримували вищу освіту і приходили до нас тренерами. Для цього потрібна велика зарплата. А вона невелика, тому бажаючих, на жаль, обмаль. Я прийняв школу в 2004 році. Із тих тренерів залишився тільки один – Усенко Євген Васильович. 

– Що рухає тими, хто все ж таки приходить і працює?

– Любов до футболу і дітей. Зараз трохи підняли їм зарплату, але створити сім’ю і прокормити її на ці гроші – нереально. Наші тренери їздять на семінари, навчаються, мають ліцензії категорії С. У нас же і Столовицький працював, і Усаковський. 

Шикарно працювали в наборі дітей Петро Мишенко і Блоха. Їм ціни немає. Таланти. 

– Якби не було зараз реорганізації ДЮФЛУ на три ліги, Дніпро-80 включився б у боротьбу за вищу лігу?

– Там тільки перше місце виходило. На сьогодні це нереально було б. Після останнього сезону у вищій лізі найкращих наших футболістів розібрали топ-клуби, тому ми були знекровлені. Замінити лідерів фактично неможливо. Без якісної футбольної освіти у гравців не має шансів потрапити в команди майстрів.

– Вам вдається рухатись в ногу з сучасним футболом?

– На старому багажу далеко не поїдеш, тому стараємось рухатись. Хотілося б краще. В Україні немає програми футболу. Вона є, але 2003 року. Кам’яний вік. Закордоном вона є в усіх країнах. У нас кожен тренер сидить собі пише конспект. А навіщо, якщо велосипед придуманий, де розписані всі вправи, кількість повторень тощо. 

Думаю, що до кінця року ми зробимо кімнату з телевізором для аналізу матчів. Без цього вже ніяк. Всі ігри ми знімаємо, тренери переглядають. Тренажерний зал хотілося б хороший. 

Взагалі у нас немає завдання готувати футболістів для команди майстрів. Наша місія – оздоровити дитину, навчити азам футболу, а якщо в неї вийде і буде бажання, тоді можна рухатись далі. 

– Можливо, це розслабляє тренерів?

– Ні. У нас кожен тренер – колишній футболіст. А це принципові люди, які не будуть програвати на будь-якому рівні. Кожен витискає максимум із того, що можна. Але хотілося б, щоб результат був не на першому місці. Головне підготувати дитину так, щоб вона могла мислити на полі, обігрувати, діяти технічно. Де, як не в дитячому футболі, цьому навчитись? 

Але і тренерів можна зрозуміти, бо вони в рамках. Директор школи платить зарплату, зарплата залежить від категорії, категорію, щоб отримати, треба виграти певні змагання. Це замкнуте коло. 

– Тобто ви також не можете дати дітям повну свободу, бо є ця структура?

– Виходить, що так. Бо тренеру потрібен результат для зарплати. А в мене вище керівництво додатково запитує, яке ми місце посіли на тих чи інших змаганнях. Їм не цікаво знати, скільки успішних обіграшів роблять наші футболісти. Від результату, на жаль, нікуди не втечеш. Потрібно більше фестивалів ніж змагань. 

Усі найцікавіші новини з сайту Табло можна отримувати в нашому телеграм-каналі