В епіцентрі уваги – нападник черкаського МСК «Дніпро» (Черкаси) Владислав Гарнага, який забив перший м’яч дніпрян в аматорському чемпіонаті України. 

В інтерв’ю клубній прес-службі найрезультативніший гравець «Дніпра» у чемпіонаті України (I ліга, U-19) сезону 2018/2019 розповів про те, як долав більше 50 кілометрів щодня, щоб потрапити на тренування у Черкаси, про перегляд у полтавській «Ворсклі» та ще багато цікавого.

– Владе, як почав займатися футболом?

– У шість років у нашій школі почався набір у футбольну секцію для дітей 2000-го року. Мій брат також займався футболом, тому я якось інтуїтивно вирішив спробувати. Саме він дав мені велике натхнення, щоб я продовжував займатися футболом. Після того, як з ДЮСШ пішов мій перший наставник Володимир Миколайович, у команду прийшов молодий тренер Руслан Кузик. Він дуже допоміг мені у подальшому становленні моєї футбольної кар’єри.

– Ти завжди хотів бути нападником?

– Так, завжди хотів бути форвардом, хоча за все своє життя я пограв на багатьох позиціях. Коли приїхав у Черкаси, переводили на правий фланг, грав крайнього півзахисника у «Черкаському Дніпрі» Ю-19. Ще раніше у «Дніпрі-80» грав центрального захисника. Також був опорником, ставили мене і піднападником та навіть пробував себе у захисті – правим та лівим захисником. Але все ж вирішив залишитися на позиції нападника, бо просто обожнюю забивати.

– Як ти потрапив у Черкаси?

– Коли я грав у ДЮСШ Кам’янка, тоді не було команди мого віку і я тренувався зі старшими хлопцями 98-го року. Тренером цієї команди був Віталій Вагін і він мені запропонував грати за них на дитячу лігу. Одного разу ми грали у Черкасах з «Дніпром-80» і після першого тайму до мене підійшов наш тренер і сказав, що зі мною хоче поговорити Андрій Фощій, який тоді тренував «Дніпро-80» 2000-го року. Він сказав, що йому сподобалась моя гра і він запропонував мені приїхати на наступний день до них на тренування. Після цих слів у мені наче відкрилось друге дихання. Я був дуже натхненний, що у другому таймі у мене все дуже добре виходило.

– Як ти відвідував тренування у «Дніпро-80»?

– Із 12 років, коли мене запросили у черкаську команду я кожного дня їздив з Кам’янки на тренування. Я пропускав останні уроки, щоб поїхати на вечірнє тренування. Я дуже вдячний моїм батькам за підтримку. Вони вклали багато сил та коштів, щоб я зміг займатися футболом. Звісно, в останні роки тренер шукав мені якісь фінанси на квиток додому. Адже я не міг залишатися у Черкасах. Бувало й таке, що Андрій Фощій забирав мене, щоб я ночував у нього. Усіляке бувало.

– Тяжко було жити у такому ритмі?

– Звісно. Зі школи, потім на тренування. Голодний. Потім назад повертаєшся іще потрібно уроки поробити, але до них вже просто недоходили руки. Сил вже не було.

– Як вдалось пережити такий тяжкий період?

– Чесно, я просто кайфував від цього періоду, бо дуже хотів займатися футболом. Як я вже казав, дуже допомогла підтримка моїх батьків та брата. Я ніколи не показував, що мені було важко. Просто радів від того, що їду на тренування. Футбол – це все для мене. Так було десь 2-3 роки, а потім були випускні роки, 10-11 клас і мені треба було готуватися до вступу. Я став рідше їздити до Черкас. Дуже часто приїжджав на передігрове тренування і на гру. Але тоді, у нас у Кам’янці, створили головну команду – ФК «Олімп» і я тренувався з ними. Тому я і не вибував з ритму, завжди підтримував ігрову форму.

– Що дали тобі тренування з ФК «Олімп»?

– Передусім – це фізика. Ми дуже багато бігали і знову бігали, дуже багато робили ривків. Не було як такої роботи з м’ячем. Коли я переїхав до Черкас, я отримував задоволення від тренувань, бо більшість із них були з м’ячем, а у Кам’янці ми більше бігали. І тому з дитинства в мене була гарна фізична підготовка. Звісно, з дорослими чоловіками було спочатку трохи тяжко. Я боявся десь вставити ногу, десь поборотися. Але з часом, це все минуло. Я зрозумів, що не треба боятися. Почав давати більше боротьби і так прогресував. Мені подобалось з ними грати – це великий досвід.

– Як ти потрапив у МСК «Дніпро»?

– Була така ситуація, що у 2018 нашу команду «Черкаський Дніпро» Ю-19 розформували і всі хлопці залишились без команд. Усе літо я тренувався вдома, мій брат підтримував мій фізичний стан. Ми тренувались щодня, він мені допомагав і вже коли починався сезон я почав замислюватись про пошук нової команди. До мене надійшла пропозиція зіграти за «Олімп». Я вирішив бути у цій команді. За Кам’янку я зіграв дві гри. Одного разу мені зателефонував наш другий тренер Богдан Жало і сказав, що у Черкасах планується футбольний переворот. Хочуть створити молоду, амбітну команду і запросив мене на перше тренування.

– Для тебе це був четвертий перехід? Як виходили з цієї ситуації?

– Так, я не міг перейти до МСК «Дніпро». Після першого тренування у нас були збори, усіх хто був у «Черкаському Дніпрі» запевнили, що нам допоможуть вирішити цю ситуацію. Хочу подякувати адміністрації клубу та тренерам за те, що їздили до АФУ та добились того, щоб ми змогли здійснити цей перехід.

– Ти дуже часто згадуєш свого брата. Він для тебе є найбільшим авторитетом?

– Так. Він для мене – колосальний авторитет. Я без нього ніколи не приймаю важливих рішень, завжди раджусь з ним. Він допомагає мені в усіх питаннях. Після матчу з «Атлетом» ми передивились гру, Сергій вказав мені на мої помилки і повністю розібрав мою гру. Звісно, він хвалить мене, іноді злиться. Проте, я дуже вдячний йому, що він думає про мене і завжди допомагає. З дитинства він балував мене екіпіруванням та бутсами. У дев’ять років у мене вже було більше десяти пар бутс.

– Зараз у тебе також багато футбольного взуття. Це твоє хобі?

– Я б не сказав, що у мене багато бутс. Десь п’ять пар на сезон. У мене одна пара – Adidas, а усі інші від Nike. Останній бренд мені зараз дуже імпонує. У цих бутсах я тренуюсь і граю. Коли купував найки, думав, що куплю одні для тренування, а інші – для гри. І тут понеслось. Дуже люблю яскраві кольори бутс: червоні, помаранчеві, сині. Я відчуваю себе дуже впевнено. 

– Після завершення футбольної школи їздив кудись на перегляд?

– Мій тренер Андрій Фощій запропонував мені поїхати на перегляд у «Ворсклу» Ю-19. Я поїхав туди не один, а зі своїм другом Владом Ткаченком. У Полтаві мені дуже сподобалось, там зовсім інший рівень. Видно, що професіональна команда. Перед грою у нас міряли тиск, питали про самопочуття. Для нас це було дивно. Ми тоді дуже хотіли потрапити у цю команду. На першому тренуванні у мене все виходило, я був собою задоволений. На другий день у нас була двосторонка і тести: біг 30 метрів та стрибки в довжину. На перегляді тоді було дуже багато людей з різних куточків України – 40 футболістів, а залишити потрібно було лише 6 включно з воротарем. Було важко. Можливо, нам не вистачило досвіду для такого рівня. Можливо, якось фарту. Ми побули там три дні, а потім нам сказали, що на наступний етап зборів ми не проходимо. Я тоді підійшов до тренера і запитав чого мені не вистачає. Він сказав: «Ви усі однакові. Ти мені сподобався. Але я в тебе не вірю». Сказав, щоб ми тренувались і вони нам зателефонують. Але ми усі знаємо, цю історію. Коли кажуть, що зателефонують – дзвінка очікувати не варто.

– Виступаючи за МСК «Дніпро» ти став найкращим бомбардиром у команді Ю-19. Що можеш розповісти про ці змагання?

– Для мене це було таким новим. Атмосфера – дуже класна. Євген Тарасенко завжди багато говорив і пояснював. Він підходив до мене і розповідав, що я маю роботи, як приймати м’яч, куди віддавати. Мені це дуже подобалось. Я відчував підтримку від тренера. Також дякую партнерам, що допомагали мені забивати та вигравати ці матчі. Взагалі, період Ю-19 був дуже класним.

– Яка гра в чемпіонаті Україні Ю-19 запам’яталась тобі найбільше?

– Мабуть, гра з СК «Дніпро-1», коли ми вийшли в плей-офф. Я дуже сильно налаштовувався на гру. Хотів гарно себе показати, зарекомендувати. На жаль, ми програли 2:1. Але я забив трудовий гол. Дуже приємна тоді атмосфера була, багато вболівальників і моя сім’я також приїхала підтримати мене. Було дуже приємно.

– Як тобі аматорський чемпіонат України? Складно було адаптуватися?

– Нас попереджали, що буде складно в аматорах. Звісно, ці змагання дуже відрізняються від обласних та Ю-19. Тут усе швидше, складніше. Але мені було не складно, через досвід ігор та тренувань з «Олімпом». В аматорському чемпіонаті, зустрічаються захисники, як «собаки». Чіпляються, борються, б’ють по ногах. Точно скажу, що тут рівень вищий ніж на область та Ю-19.

– З яким суперником хочеш зіграти найбільше?

– «ЛНЗ-Лебедин». Це команда з Черкаської області. Буде дуже цікаве дербі.

– Маєш якесь хобі?

– Раніше дуже подобалось розвивати свій Інстаграм. Багато читав статей по SMM, розвиток акаунту. Було дуже цікаво. Але зараз я вже майже не займаюсь своєю сторінкою. У мене немає постійного хобі. Люблю звичайні прогулянки з друзями та дівчиною. Літом подобається сходити на пляж, позасмагати та пограти у волейбол. Можу пограти в комп’ютерні ігри, сходити з братом на риболовлю. Але, якщо чесно, то риболовлю я не люблю. Це весь час потрібно сидіти, а мені подобається активний відпочинок.

– Які команди УПЛ тобі подобаються?

– Найулюбленіша моя команда – «Динамо» Київ. Це моя мрія пограти за них. Також дуже подобається «Зоря» Луганськ та «Олександрія». Подобається їхній стиль гри. У «Зорі» новий тренер – Віктор Скрипник – коуч європейського рівня. Це дуже класно.

– У майбутньому також плануєш пов’язувати своє життя з футболом?

– Так, моє життя буде пов’язане з футболом. Можливо буду тренером, скаутом або агентом.

– Що побажаєш уболівальникам?

– Побажаю нашим справжнім уболівальникам витримки та дочекатися того моменту, коли у нас буде перемога та слава. Дуже вдячний їм за підтримку, це дуже сильно нас мотивує.

Бліц

Дата народження: 25.02.2000

Вихованець ДЮСШ Кам’янка, «Дніпро-80» (Черкаси)

Перший тренер – Володимир Левенець

Улюблені гравці – Ліонель Мессі та Кріштіану Роналду

Улюблена команда – «Динамо» Київ

Футбольна мрія – зіграти за «Динамо» Київ та виграти з ними Лігу Чемпіонів

Усі найцікавіші новини з сайту Табло можна отримувати в нашому телеграм-каналі